Економічні та соціальні суперечності, які торкнулись усіх сфер діяльності держави і всіх верст українського населення, у першу чергу позначились на його найменш захищеній категорії – дітях з особливими потребами. На фоні змін моральних та загальнолюдських цінностей, різкого зниження життєвого рівня населення збільшується кількість дітей з вадами розвитку, які не відчувають своєї значимості, взаєморозуміння, підтримки дорослих, що призводить до психічних порушень та антисоціальної поведінки.
Конституція України гарантує право кожного громадянина на доступність якісної освіти. Це в повній мірі повинно стосуватися й дітей з особливими потребами .
Для забезпечення права на якісну освіту цих дітей практика пропонує дітям з особливими потребами широкий вибір доступних форм здобуття освіти: індивідуальну, дистанційну, екстернату, «школи консультаційних класів», «школи другого шансу», «вечірні школи», а також «включені» («інклюзивні») форми навчання. Останні дають змогу дітям із особливими потребами навчатися спільно зі своїми здоровими ровесниками, що ефективно впливає на рівень їхньої соціалізації.
Питання освіти дітей з особливими потребами регулюється законодавством про інвалідів, зокрема, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», нормативними документами у цій сфері та міжнародними договорами з питань прав інвалідів.
Інклюзивна освіта пов’язана, насамперед, з тим, що число дітей, які потребують корекційного навчання, неухильно росте. Окрім зростання кількості дітей з обмеженими можливостями, відбуваються якісні зміни комплексного характеру порушення у кожної окремої дитини. В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Навчання дітей з особливими потребами ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких підтверджується і від використання якої виграють усі діти. Освіта дітей з особливостями психофізичного розвитку на сьогодні є однією із найважливіших завдань для країни .
Тож, зважаючи на вище сказане, освіта дитини з обмеженими можливостями має бути спрямована на облаштування її в соціокультурному просторі і повинна допомогти дитині в самоіндефікації, самовизначенні, самореалізації з урахуванням її індивідуальності.
Нові підходи в організації роботи педагогів дають можливість сподіватися на нове моделювання освітнього середовища, яке б врегулювало розвивальні, навчальні, оздоровчі стратегії та впливи у корекційній роботі школи. Таким чином, можна стверджувати, що соціальна адаптація дітей є пріоритетним напрямком в роботі вчителів.
Аналіз праць В.О. Сухомлинського свідчить про те, що майже в усіх своїх роботах учений звертав особливу увагу на необхідність використання принципу індивідуального підходу в роботі з дітьми з особливими потребами. «Конкретна наша робота, - зазначав дослідник, - полягає у визначенні причин біди в кожному окремому випадку, необхідності знайти кожній дитині посильну розумову працю, доступні для неї шляхи подолання труднощів, захопити її цікавою роботою, завдяки якій вона могла б розвиватись інтелектуально », - писав В.О. Сухомлинський .
Головна мета інклюзивної школи - дати всім учням можливість повноцінного соціального життя, активної участі в житті колективу, забезпечуючи взаємодію учасників групи, турботу одне про одного як членів співтовариства.
Завдання інклюзивної освіти полягає в організації навчально-виховного процесу, який би задовольняв освітні потреби всіх дітей; розробці системи надання спеціальних освітніх і фахових послуг для дітей з особливими освітніми потребами; створенні позитивного клімату в шкільному середовищі.
У нашому навчальному закладі НВК «Дзвіночок» навчаються 11 дітей з особливостями психофізичного розвитку.
З дитиною вадами слуху та мовлення заняття проводить вчитель-логопед. Для дітей з особливостями психофізичного розвитку, які неспроможні на рівні зі здоровими однолітками оволодіти освітнім стандартом, складений відповідний розклад (з урахуванням індивідуальних особливостей їх навчально-пізнавальної діяльності). Заняття проводять учителі із високим рівнем психологічної компетентності, адже покликання педагога полягає у створенні умов для розвитку кожної дитини.
Пізнавальні можливості дітей з особливими потребами можуть залишатися нереалізованими, якщо навчальний процес буде зорієнтований здебільшого на вік дитини та на ті обмеження, що накладає фізичне порушення та його наслідки. У таких дітей розвиток вроджених здібностей та задатків може гальмуватися як власне порушенням, так і специфікою мовленнєвого, пізнавального розвитку, складністю спілкування та труднощами у висловленні своїх думок. За таких умов виникає велика вірогідність того, що обдарування дітей з особливостями психофізичного розвитку залишиться невиявленим, а творчий потенціал нереалізованим. Тому мною було обрано технологію «Засоби театральної педагогіки у навчанні та вихованні дітей з особливими потребами»
Театралізація навчально-виховного процесу виконує три основні функції: компенсаторну, розвиваючу, навчальну.
Компенсаторна функція полягає в тому, що домінанта активності особистості переміщається із зони відношень з оточуючим світом, де вона за якихось причин не може досягти успіху, в зону, доступну для її контролю та ефективного впливу.
Механізм впливу розвиваючої функції полягає в тому, що за рахунок удосконалення навичок та частішого використання суб’єкт поширює зону власного контролю та взаємодіє з оточуючими.
Ефективність реалізації навчальної функції досягається за рахунок використання вже існуючих навичок, що дає можливість здійснювати гнучкий перехід від умінь людини до того, що їй необхідно освоїти.
З педколективом постійно проводяться бесіди та обговорюються питання стосовно інклюзивного навчання на нарадах, круглих столах, психолого-педагогічних семінарах, тренінгах. Обговорюються такі питання: «Принципи ефективної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами», «Компоненти навчального плану для дітей з особливими потребами», «Інклюзивна освіта: проблеми та перспективи», тренінг «З чого почати?» (проведення комплексної оцінки сильних і слабких сторін дитини), круглий стіл «Як допомогти дітям з особливими освітніми потребами у загальноосвітній школі».
Невід’ємною частиною системи роботи з дітьми з особливими потребами є батьки, яких можна вважати першими і головними вчителями для дитини. Тому я будую свою роботу спираючись на інтереси дітей та їхніх родин. Турботи сімей враховуємо повною мірою . До кожної родини застосовую індивідуальний підхід. Запорукою ефективних стосунків є повага. Спілкування організовуючерез зустрічі у школі, візити додому, телефон, батьківські збори. При цьому ми обмінюємось інформацією і розглядаємо можливі варіанти навчання дітей. Родини мають бути впевнені, що інформація, яку вони надають усно чи письмово членам педагогічного колективу не розголошується. Будь яке прийняття рішення щодо дитини насамперед обговорюємо з батьками. Ставлюсь з повагою до всіх членів родини і обов'язково дякую за візити, співпрацю.
Творчості дітей сприяє сталий контакт педагогів з батьками наших учнів. Багато батьків беруть участь у створенні декорацій до дитячих вистав, виготовляють разом з дітьми костюми, допомагають у заучуванні текстів ролей.Однією з цікавих форм роботи, якої вдалося досягти, є залучення батьків для участі у театралізованих виставах у якості акторів .
Внаслідок використання театральних засобів педагогіки створюються додаткові можливості для внутрішньоособистісної комунікації дітей з особливими. «Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість — вірна стежка до серця дитини» - стверджував В. Сухомлинський
Універсальний засіб всебічного розвитку дітей з особливими потребами — інсценізація, де гра виконується за суворими правилами розвитку сюжету з урахуванням типажу персонажів.Саме театральна педагогіка піклується про емоційне самовідчуття та психологічне здоров’я особистості з обмеженими можливостями або групи засобами інсценізації.
Завдяки використанню цього методу у процесі соціалізації дітей з особливими потребами формуються усвідомлені відношення як до власних потреб, так і до людей які її оточують .
Крок за кроком вводячи дитину з особливими потребами у світ людських стосунків, ми маємо допомагати їй розвиватись, підтримувати і створювати умови для її успішної соціалізації. Цьому найбільше сприяє моделювання різноманітних життєвих ситуацій усюжетно-рольових іграх різноманітної тематики .
Психогімнастика охоплює комплекс вправ, ігор, етюдів, метою яких є корекція психоемоційних та моторних порушень у дітей з вадами розвитку. На таких заняттях діти навчаються елементам техніки вираження емоцій за допомогою виразних рухів тіла, навичкам релаксації тощо. Важливим розділом психогімнастики у випадках інтелектуального недорозвинення розглядається корекція психічних функцій (уваги, пам’яті, виразної моторики), а також емоційно-вольової сфери.
Особливе місце роботи з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку посідає імаготерапія (від лат. imago – образ), оскільки ґрунтується на теоретичних положеннях про образ, єдність особистості та образу. В основі методу лежить театралізація психотерапевтичного процесу, який рекомендований у випадках: емоційної неврівноваженості дитини з особливими потребами; неадекватної самооцінки; порушеннях комунікативної діяльності; наявності патологічних страхів тощо. В якості лікувальних та корекційних чинників імаготерапії виступають: відволікання, емоційна підтримка, навчання новим способам поведінки, позитивні установки, радість колективної творчості, зміцнення почуття впевненості у собі тощо.
Серед різних видів імаготерапії з описаною категорією дітей ми проводимо лялькотерапію.
Лялькотерапія як метод базується на процесі ідентифікації дитини з улюбленим героєм мультфільму, казки чи улюбленою іграшкою.
Основним прийомом корекційного впливу є лялька як проміжний об’єкт взаємодії дитини і суспільства. Лялькотерапія широко використовується для розв’язання інтра – та інтерперсональних конфліктів, поліпшення соціальної адаптації, у корекційній роботі зі страхами, заїкуватістю, порушеннями поведінки .
Казкотерапія – метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості дитини з особливими потребами , розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, удосконалювання взаємодій з навколишнім світом.
Привабливість казок для соціалізації особистості дитини з особливими потребами полягає в таких їхніх рисах:
1) відсутність у казках прямолінійної моралі та нудних повчань;
2) через образи казки дитина стикається з життєвим досвідом багатьох поколінь. Перемога добра в казках забезпечує дитині з вадами розвитку психологічну захищеність та надійну підтримку в процесі соціалізації;
3) головний герой – це збірний образ, і дитині легше ідентифікувати себе з героєм казки і стати учасником казкових подій на шляху до адаптації в суспільстві;
4) ореол таємниць і чарівництва, привабливості й неперевершеності краси духовного світу .
Великий і різнобічний вплив театралізованих ігор на особистість дитини з особливостями психофізичного розвитку дає можливість використовувати їх як впливовий, але ненав’язливий педагогічний засіб, бо сама дитина зазнає при цьому радість, задоволення. Виховні можливості цих ігор посилюються тим, що їх тематика практично необмежена. Вона може задовольнити різнобічні інтереси дітей, спонукаючи до творчої діяльності.
У своїй роботі я використовую ігри-драматизації.Тут дитина найбільш може виявити свої творчі здібності. Приймаючи участь у цих іграх дитина ніби входить в образ, перевтілюється в нього, живе його життям. Це найбільш складне виконання, бо воно не спирається ні на який предметний зразок.
Театралізовані засоби потребують режисерування та проказування реплік. Тут необхідні й виразні інтонації, типові для визначеного образу, які характеризують його вчинки і поведінку, і відповідна міміка, що доповнює гру голосу.Міміка і жести мовця - додатковий засіб впливу на глядача. Це природна здатність людини виявляти внутрішній стан, за допомогою жестів доказати те, що неможливо пояснити словами. У роботі над виразністю міміки і жестів проводяться різні ігри, вправи та етюди.
Як відомо, в мові жесту, в позах, рухах завжди відображається внутрішній емоційний, душевний стан дитини з особливими потребами . Ритмічний лад музики стимулює та регулює рухи тіла людини, що робить її незамінним компонентом різних видів театралізації. У зв’язку з цим, використання танцювальної музики, корекційної ритміки як засобів невербального спілкування зумовлює усунення емоційного напруження дітей з різними порушеннями у розвитку.
Труднощі при оволодінні навичками письма в учнів з особливими потребами обумовлені слабкістю м'язів, розладами м'язового тонусу кисті, насильницьких рухів, відсутністю можливості послідовного скорочення і розслаблення м'язів кисті. Враховуючи всі ці особливості, доцільно проводити серію корекційних театралізованих вправ та ігор для розслаблення м’язів руки, ліктя, кисті, пальців, зняття спазмів.
Пальчикова гімнастика.Дуже важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є "пальчикові ігри" та пальчиковий театр. Вони захоплюючі і сприяють розвитку мовлення, творчої діяльності дітей з особливими потребами .
Артикуляційна гімнастика, спрямована на розвиток мовного апарату, активізує рухливість губ і язика. Заняття починаються з розминки, на якій ми розучуємо з дітьми статичні і динамічні вправи для артикуляції. Робота з таблицею голосних і артикуляційних вправ на її базі дає можливість тренувати не тільки мову дитини, а й навички колективної роботи, де потрібно з одного боку одночасність, з іншого боку, необхідні і тренування, розкриття, активізація своєрідності, самобутності, самостійності кожної дитини з особливими потребами .
Грати так, щоб тобі повірили, важко. Так формується база для інтересу до навчальних завдань, у процесі яких основний акцент робимо на ігри зі словом. Слово розкривається як основний засіб виконання сценічної завдання, як основний компонент створення характеру. Граючи у різні поєднання одного дії з різними текстами або одного тексту з різними діями, діти з особливими потребамивчаться чути психологічну виразність мови.
Інтонаційна виразність. Ці вправи не тільки сприяють розвитку чіткої дикції і вмінню правильно розподіляти дихання, але і допомагають відпрацювати інтонацію - найважливішу і найскладнішу складову мови актора. Чим контрастніше за змістом текст, тим різноманітніше його інтонації.
Використання різноманітних театральних прийомів на уроці розраховані на активну участь дитини, який стає співучасником педагогічного процесу. Причому, у спільній діяльності йде пошук відповіді на виниклі в процесі роботи питання, що сприяє накопиченню теоретичних знань і практичних умінь. Нові знання на уроці підносимо у вигляді проблемних ситуацій, що вимагають віддитини з особливими потребами і нас спільних активних пошуків.
В основу реалізації театральної діяльності в позаурочний час і використання елементів театральної педагогіки на уроці покладено індивідуальний підхід, повага до особистості дитини з особливими потребами , віра в його здатності і можливості. Я вважаю , що чим менше запрограмовані в діяльності дітей, тим більше задоволення отримують вони від спільної творчості, тим яскравіше і барвисто стає їх емоційний світ.
З використанням засобів театральної педагогіки емоційний інтерес до будь-якого виду діяльності формується і підтримується, насамперед, різноманітністю самого процесу праці, варіативністю технологій. Методи, форми і зміст театральних вправ, які я пропоную дітям, реалізують одночасно три цілі: занурюють дітей у властиву їм стихію гри, згладжуючи рамки уроку, розвивають корисні для навчання і мистецтва психологічні структури (увага, уява, мислення, волю, пам'ять); надають навчальному днюпривабливі для дітей якості цікавої і веселої праці.
У процесі соціалізації дітей з вадами розвитку виникає ряд проблем, серед яких чільне місце займають відношення суспільства і держави, виховання й навчання таких дітей у закритих школах-інтернатах, усунення родини від виховання дитини. До дітей-інвалідів у сім’ях, як правило, пред’являються занижені вимоги, санкції, запити, дитині не надається можливість проявити власну активність, що сприяє закріпленню інфантильності, невпевненості у собі, труднощам у спілкуванні, у встановленні міжособистісних контактів. Тому реабілітаційний процес має передбачати гармонійну інтеграцію дітей з обмеженими психофізичними можливостями, пізнання власного «Я», формування вміння встановлювати взаємини з іншими людьми. Ефективним методом у цьому процесі є використання театральних засобів педагогіки.
Практично кожна дитина з особливими потребами може брати участь в театралізованій роботі. Ця робота допомагає подолати апатію і безініціативність, сформувати більш активну життєву позицію, впевненість у своїх силах, автономність і особисті межі. У процесі театралізації дитина з особливими потребами отримує можливість пережити больові для неї ситуації та почати звільнятися від стереотипної поведінки та відношень до оточуючих, які заважають соціальній адаптації.
У процесі соціалізації дітей з особливими потребами у більшості випадків використовують індивідуальну і групову форми театралізації . Більшість вчителів і я надає перевагу груповій театралізації , адже саме групова робота з дітьми з вадами розвитку дозволяє розвивати ціннісні соціальні навички, дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з навколишніми, підвищує самооцінку і призводить до зміцнення особистої ідентичності.
Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для звичайних дітей, членів родин та суспільства в цілому. В інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиткові сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між «здоровими» дітьми і дітьми з особливими потребами в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги.
Інклюзивні підходи також корисні для сім’ї. В цьому випадку родини дітей з особливими освітніми потребами можуть отримувати підтримку з боку інших батьків, вони краще розуміють у чому розвиток їхніх дітей, а також беруть активнішу участь у процесі навчання і виховання.
Вчителі інклюзивних класів глибше розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей , а також ефективніше співпрацюють з батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, реабілітологами, логопедами , соціальними працівниками та ін.). Інклюзивна система освіти є також корисною із суспільної точки зору, оскільки завдяки спільному навчанню діти змалку вчать розуміти і толерантно ставитися до людських відмінностей.
